1179/04

WyrokETPCz2006-12-14ECLI:CE:ECHR:2006:1214JUD000117904

Analiza orzeczenia

Sekcja wygenerowana przez AI na podstawie treści orzeczenia — nie stanowi cytatu.

Zagadnienie prawne
Czy długotrwałe niewykonanie prawomocnego orzeczenia sądu krajowego zasądzającego należności pieniężne stanowi naruszenie prawa do rzetelnego procesu (art. 6 ust. 1 Konwencji) oraz prawa do poszanowania mienia (art. 1 Protokołu nr 1)?
Ratio decidendi
Trybunał uznał, że prawo do sądu, gwarantowane przez art. 6 ust. 1 Konwencji, obejmuje nie tylko wydanie orzeczenia, ale także jego wykonanie. Długotrwałe niewykonanie prawomocnego orzeczenia, trwające w tej sprawie ponad pięć lat i siedem miesięcy, pozbawiło skarżącego i jego zmarłą żonę skutecznego dostępu do sądu. Ponadto, brak możliwości uzyskania zasądzonych środków pieniężnych stanowił ingerencję w prawo do poszanowania mienia, chronione przez art. 1 Protokołu nr 1, bez uzasadnienia ze strony państwa-strony.
Stan faktyczny
Żona skarżącego uzyskała 19 marca 2001 roku wyrok sądu krajowego, zasądzający na jej rzecz 4346,81 hrywien od jej pracodawcy, państwowego przedsiębiorstwa. Pomimo otwarcia postępowania egzekucyjnego, większość zasądzonej kwoty pozostała niewypłacona. Po śmierci żony, skarżący został uznany jej następcą prawnym i próbował dochodzić należności, jednak postępowanie egzekucyjne zostało zawieszone z powodu postępowania upadłościowego dłużnika i moratorium na sprzedaż majątku przedsiębiorstw państwowych. Przedsiębiorstwo-dłużnik zostało ostatecznie zlikwidowane w 2004 roku, a wyrok pozostał niewykonany przez ponad pięć lat i siedem miesięcy.
Rozstrzygnięcie
Trybunał jednogłośnie: 1. Uznaje skargę za dopuszczalną; 2. Stwierdza naruszenie art. 6 ust. 1 Konwencji; 3. Stwierdza naruszenie art. 1 Protokołu nr 1 do Konwencji; 4. Zasądza na rzecz skarżącego zaległą kwotę z wyroku z 19 marca 2001 roku, 472 euro tytułem szkody majątkowej oraz 1800 euro tytułem szkody niemajątkowej, powiększone o odsetki.

Pełny tekst orzeczenia

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ     П’ЯТА СЕКЦІЯ   СПРАВА «ЄРЬОМЕНКО ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF YEREMENKO v. UKRAINE)   (Заява № 1179/04)     РІШЕННЯ       СТРАСБУРГ   14 грудня 2006 року       ОСТАТОЧНЕ     14 березня 2007 року     Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням. У справі «Єрьоменко проти України» Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи Палатою, до складу якої увійшли: П. Лоренцен (P. Lorenzen), Голова, С. Ботучарова (S. Botoucharova), В. Буткевич (V. Butkevych), М. Цаца-Ніколовська (M. Tsatsa-Nikolovska), Р. Марусте (R. Maruste), Дж. Боррего Боррего (J. Borrego Borrego), H. Zuth (R/ Jaeger)? cellі? К. Вестердік (C. Westerdiek), Секретар секції, після обговорення за зачиненими дверима 20 листопада 2006 року постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:     ПРОЦЕДУРА   1. Справу порушено за заявою (№ 1179/04), поданою проти України до Суду 6 грудня 2003 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянином України паном Миколою Георгійовичем Єрьоменком (далі – заявник). 2. Уряд України (далі – Уряд) був представлений його Уповноваженими – пані В. Лутковською та паном Ю. Зайцевим. 3. 15 березня 2005 року Суд вирішив повідомити про скаргу заявника Уряд. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно. ФАКТИ I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ 4. Заявник народився в 1941 році та проживає в м. Жовті Води Дніпропетровської області, Україна. 5. У невизначену дату дружина заявника звернулась з позовом до Жовтоводського міського суду до свого роботодавця – державного підприємства «Жовтоводське управління будівництва» з вимогою виплати заборгованості із заробітної плати та інших платежів. 6. 19 березня 2001 року Жовтоводський міський суд виніс рішення на користь дружини заявника і присудив їй 4346,81 гривень[1]. 7. 28 березня 2001 року відділ державної виконавчої служби Жовтоводського міського управління юстиції відкрив виконавче провадження. 28 вересня 2001 року дружина заявника отримала 300 гривень 12 квітня 2002 року вона отримала ще 350 гривень. Решта присудженої суми залишається невиплаченою. 8. 1 травня 2002 року дружина заявника померла. 9. 22 грудня 2002 року заявник звернувся з позовною заявою до Шевченківського районного суду м. Києва до Міністерства палива та енергетики України, вимагаючи заборгованість із заробітної плати його дружини та компенсацію моральної шкоди. 10. 1 лютого 2003 року заявник був визнаний правонаступником своєї померлої дружини. 11. 11 серпня 2003 року суд не задовольнив позовні вимоги заявника у зв’язку з тим, що підприємство-боржник було незалежною юридичною особою, за борги якого Міністерство не несло відповідальність. 12. Листом від 31 грудня 2003 року виконавча служба повідомила заявника про те, що виконавче провадження призупинено у зв’язку з відкритим провадженням у справі про банкрутство за рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2001 року. Виконавча служба також зазначила, що відповідно до Закону «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» 26 грудня 2001 року накладено заборону на продаж майна підприємств, державна частка у статутному капіталі яких становить 25%. 13. Наказом Міністерства палива та енергетики від 5 жовтня 2004 року підприємство-боржник було ліквідовано. II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО 14. Відповідне національне законодавство викладене в рішенні у справі «Ромашов проти України» (Romashov v. Ukraine) (заява № 67534/01, пункти 16-18, рішення від 27 липня 2004 року). ПРАВО I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПРОТОКОЛУ 1   15. Заявник скаржився на тривале невиконання рішення, винесеного на користь його померлої дружини. Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Протоколу 1. Ці статті, у відповідних частинах, передбачають наступне: Пункт 1 статті 6   «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру...». Стаття 1 Протоколу 1 «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів...». А. Прийнятність 16. Уряд не надав зауважень щодо прийнятності скарг заявника. 17. Суд робить висновок про те, що скарга заявника на затримку у виконанні рішень Жовтоводського міського суду за пунктом 1 статті 6 Конвенції не є явно необґрунтованою у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції. Крім того, Суд зазначає, що вона не є неприйнятною за будь-яких інших підстав. Таким чином, вона повинна бути визнана прийнятною. З тих же підстав скарга заявника за статтею 1 Протоколу 1 не може бути визнана неприйнятною. B. Суть 18. Уряд стверджував, що в цій справі відповідальність держави обмежувалась організацією та належним проведенням виконавчих дій, і що тривалість виконавчого провадження була спричинена важким фінансовим становищем підприємства-боржника. 19. Заявник з цим не погодився. Зокрема, він стверджував, що він та його покійна дружина були не в змозі оплатити необхідне лікування у зв’язку з неможливістю отримати заборгованість, присуджену його дружині судом, що також прискорило її смерть. 20. Суд зазначає, що рішення, винесене на користь покійної дружини заявника, залишалось невиконаним протягом п’яти років та семи місяців. 21. Суд нагадує, що ним вже було визнано порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Протоколу 1 у справах, подібних до цієї (див., серед інших, згадане вище рішення у справі «Ромашов проти України», пункти 42-46; рішення від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» (Shmalko v. Ukraine) (заява № 60750/00, пункти 55-57). 22. Розглянувши всі надані матеріали справи, Суд вважає, що Уряд не представив жодних фактів чи аргументів, які могли б переконати Суд дійти іншого висновку у цій справі. 23. Таким чином, мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Протоколу 1. II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ 24. Стаття 41 Конвенції передбачає: «Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у раз необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію». А. Шкода 25. Заявник вимагав суму в розмірі 2905 гривень[2] у якості відшкодування втрат в результаті інфляції та суму, присуджену рішенням суду в якості матеріальної шкоди, а також відшкодування моральної шкоди, не зазначивши точної суми. 26. Уряд погодився з вимогами заявника. 27. Оскільки заявник вимагав суму, яка була присуджена його покійній дружині судом, Суд вважає, що Уряд повинен виплатити заявнику залишок цієї заборгованості. Щодо решти вимог заявника Суд, розглянувши позицію Уряду в цій справі та здійснюючи оцінку на засадах справедливості, як цього вимагає стаття 41 Конвенції, присуджує заявнику 472 євро у якості відшкодування матеріальної шкоди та 1800 євро у якості відшкодування моральної шкоди. B. Судові витрати 28. Заявник не висував жодних вимог щодо компенсації судових витрат. Таким чином, Суд нічого не присуджує. C. Пеня 29. Суд вважає за доцільне призначити пеню, що нараховується на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткових пункти. ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО 1. Оголошує заяву заявника прийнятною; 2. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції; 3. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення статті 1 Протоколу 1 до Конвенції; 4. Постановляє, що: a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач зобов’язана сплатити заявнику заборгованість відповідно до рішення від 19 березня 2001 року, а також 472 (чотириста сімдесят два) євро у якості відшкодування матеріальної шкоди та 1800 (тисячу вісімсот) євро у якості відшкодування моральної шкоди плюс будь-який податок, який може бути стягнуто з заявника; b) ця сума має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача на день здійснення платежу; c) після закінчення зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсоткові пункти. Вчинено англійською мовою та повідомлено в письмовій формі 14 грудня 2006 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду. К. Вестердік (C. Westerdiek) Секретар П. Лоренцен (P. Lorenzen) Голова   [1] Приблизно 894,33 євро. [2] Приблизно 472 євро.

© Rada Europy / Europejski Trybunał Praw Człowieka, źródło: HUDOC (hudoc.echr.coe.int), pozyskano 13.07.2026. · Źródło