14397/02

WyrokETPCz2005-04-05ECLI:CE:ECHR:2005:0405JUD001439702

Analiza orzeczenia

Sekcja wygenerowana przez AI na podstawie treści orzeczenia — nie stanowi cytatu.

Zagadnienie prawne

Czy przewlekłe niewykonanie krajowego orzeczenia sądowego, nakazującego wypłatę zaległych wynagrodzeń przez państwowe przedsiębiorstwo, naruszyło prawo do rzetelnego procesu (art. 6 ust. 1 Konwencji) oraz prawo do poszanowania mienia (art. 1 Protokołu nr 1)?

Ratio decidendi

Trybunał uznał, że niewykonanie prawomocnego orzeczenia sądowego przez okres trzech lat i ośmiu miesięcy pozbawiło art. 6 ust. 1 Konwencji jego „użytecznego znaczenia”. Stwierdził, że trudności finansowe przedsiębiorstwa-dłużnika nie mogą usprawiedliwiać tak długiego pozbawienia skarżącego możliwości skorzystania z pozytywnych skutków orzeczenia sądowego. Ponadto, Trybunał potwierdził, że niemożność uzyskania wykonania orzeczenia sądowego na korzyść osoby stanowi ingerencję w jej prawo do pokojowego korzystania z mienia, chronione przez art. 1 Protokołu nr 1.

Stan faktyczny

Skarżący, Iwan Waranycia, obywatel Ukrainy, uzyskał w sądzie krajowym orzeczenie nakazujące państwowej kopalni „Rodinska” wypłatę 2 961 UAH zaległych wynagrodzeń. Postępowanie egzekucyjne wszczęto w lutym 2000 roku, jednak w marcu 2002 roku skarżącego poinformowano o braku środków na koncie dłużnika. Orzeczenie zostało w pełni wykonane dopiero w sierpniu 2003 roku, po trzech latach i ośmiu miesiącach od wszczęcia egzekucji i po złożeniu skargi do ETPCz.

Rozstrzygnięcie

Trybunał stwierdził naruszenie art. 6 ust. 1 Konwencji oraz naruszenie art. 1 Protokołu nr 1 do Konwencji. Zasądził na rzecz skarżącego 761 euro tytułem zadośćuczynienia za szkodę niemajątkową.

Pełny tekst orzeczenia

Справа “Вараниця проти України” (Varanitsa v. Ukraine) У рішенні, ухваленому 5 квітня 2005 року у справі “Вараниця проти України”, Суд постановив, що: мало місце порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції; мало місце порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до ст. 41 Конвенції Суд призначив сплатити заявнику 761 євро як компенсацію моральної шкоди. Обставини справи Заявник Іван Трофимович Вараниця є громадянином України, народився 1934 року року і проживає у м. Красноармійську Донецької області. За рішенням місцевого суду підприємство-відповідач (державну шахту “Родінска”) було зобов’язано сплатити заявнику 2 961 грн. заборгованої заробітної плати. Виконавче провадження було відкрито у лютому 2000 року. У березні 2002 року заявника було повідомлено, що рішення у його справі не може бути виконане через відсутність достатніх коштів на рахунках підприємтсва-боржника. У серпні 2003 року це рішення було таки виконане у повному обсязі. Заявник повідомив Суд про виконання рішення у жовтні 2003 року. Втім він наполягав на продовженні розгляду його справи у Суді, аби отримати достатню моральну компенсацію, заподіяну невиконанням рішення на його користь протягом трьох років і восьми місяців. Зміст рішення Суду Заявник стверджував, що невиконання судового рішення в його справі протягом трьох років і восьми місяців було порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції. Він також скаржився на порушення його права на мирне володіння майном, яке було вчинено всупереч вимогам ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Суд відзначив, що рішення у справі заявника не виконувалось протягом трьох років і восьми місяців (від лютого 2000 року, коли було відкрито виконавче провадження, до серпня 2003 року, коли заборговані кошти були перераховані на рахунок заявника). Остаточно виконання рішення відбулося лише після того, як Уряд було повідомлено про те, що п. Вараниця звернувся до Суду. Як на виправдання, Уряд вказував на фінансові труднощі підприємства-боржника. Втім Суд дійшов висновку, що фінансові труднощі шахти не могли виправдати позбавлення заявника можливості скористатися позитивними наслідками судового рішення на свою користь протягом тривалого часу. Суд відзначив, що невиконання судового рішення щодо заявника протягом трьох років і восьми місяців означало передусім те, що держава істотним чином позбавила ч. 1 ст. 6 Конвенції її корисного значення. Суд також зауважив, що Уряд так і не спромігся навести належні пояснення такого зволікання. Тому Суд постановив, що мало місце порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції. Стосовно скарги заявника на порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції Суд вкотре нагадав, що неможливість особи отримати виконання судового рішення на свою користь становить втручання в її право на мирне володіння майном, яке закріплене у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Відтак Суд постановив, що невиконання протягом тривалого строку, а саме трьох років і восьми місяців, судового рішення у справі заявника було порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Реферативний переклад з англійської мови та опрацювання рішення здійснено у Львівській лабораторії прав людини і громадянина НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України М.Ю. Пришляк та П.М. Рабіновичем.