21449/04

Справа «Цельніку проти Греції» (“Celniku v. Greece”) У рішенні, ухваленому 5 липня 2007 року у справі «Цельніку проти Греції», Суд постановив, що:     було порушено ст. 2 Конвенції, стосовно факту неналежної організації оперативного заходу, в ході якого загинув брат заявників;     було порушено ст. 2 Конвенції з огляду на неналежне проведення слідства за фактом смерті брата заявників. Відповідно до ст. 41 Конвенції Суд призначив сплатити солідарно заявникам 4 010 євро як відшкодування матеріальної шкоди, 20 000 євро як компенсацію моральної шкоди та 5000 євро на відшкодування судових витрат. Обставини справи Заявниці п. Мірела Цельніку, 1976 р. н., та її сестра п. Реймонда Цельніку, 1974 р. н., є громадянами Албанії і мешкають в Афінах. Справа стосується загибелі брата заявниць Джентіана Цельніку, під час спроби поліції його затримати. 21 листопада 2001 року черговому офіцеру поліції п. І.Р. було повідомлено інформатором, що в центральній частині Афін бачили особу, відому поліції під псевдонімом «китаєць». Це був, власне, Джентіан Цельніку, котрого підозрювали у вчиненні нападів, під час яких було поранено інших осіб албанської національності. Джентіан Цельніку також «славився» тим, що завжди носив зі собою ніж. За викликом чергового офіцера старший офіцер В. разом з трьома іншими працівниками поліції прибули на місце, де бачили підозрюваного. Після отримання термінового дозволу на затримання Джентіана Цельніку і чотирьох інших осіб, що сиділи у кафе разом з ним, офіцер В. наказав черговому офіцеру залишатись зовні і не брати участі в операції затримання. Після цього офіцер В. разом зі своїми підлеглими увійшли в кафе і наказали підозрюваним підняти руки вгору і лягти на підлогу. Джентіан Цельніку відмовився виконати наказ і спробував прошмигнути рукою під свій плащ. Черговий офіцер І.Р., спостерігаючи за ходом затримання, вирішив, що його колеги в небезпеці. Він швидко наблизився до п. Цельніку, тримаючи пістолет у правій руці. Наступної миті п. Цельніку вдарив офіцера І.Р. у праву руку, однак з пістолета пролунав постріл, який вцілив у голову Джентіану Цельніку. Від цього пострілу підозрюваний п. Цельніку відразу загинув. У поясненні, яке офіцер І.Р. дав наступного дня, він вказав, що діяв інстинктивно з метою захисту своїх колег. Він також зауважив, що відразу після фатального пострілу побачив закривавлений ніж поряд з тілом п. Цельніку. Однак троє інших працівників поліції відзначили, що І.Р. знайшов ніж після того, як оглянув тіло. Згодом І.Р. погодився, що саме так і було. Відразу після інциденту було розпочато дисциплінарне провадження задля з’ясування того, чи застосування вогнепальної зброї було виправданим у цьому випадку. У процесі зазначеного провадження було допитано 18 осіб, переважно свідків, а також проведено розтин тіла. У липні 2003 року дисциплінарна рада поліції вирішила, що для порушення справи проти І.Р. не було підстав, оскільки п. Цельніку сам був причиною того, що сталося, а саме: своєю поведінкою спровокував фатальний постріл. Рішення ради було підтримане вищою інстанцією у січні 2004 року. Поза тим проти офіцера І.Р. було порушено кримінальну справу за обвинуваченням його у ненавмисному вбистві. Втім у листопаді 2003 року суд вирішив виправдати І.Р. на підставі відсутності з його боку недбалості. Зміст рішення Суду Заявники стверджували, що працівники поліції застосували надмірну вогнепальну силу під час проведення операції із затримання брата заявників, внаслідок чого його було вбито. Крім того, заявники скаржились на відсутність ефективного розслідування обставин інциденту. Згодом вони також відзначили, що відповідна подія була наслідком дискримінаційного ставлення до осіб албанської національності. Заявники, відтак, зазначали про порушення ст. 2, 13 і 14 Конвенції. Стосовно питання про правомірність застосування смертельної сили, Суд відзначив, що у нього не було підстав піддавати сумніву обставини інциденту у такому вигляді, як вони були встановлені національними судами. Тому Суд передусім взяв до уваги той факт, що фатальний постріл стався не внаслідок цілеспрямованої дії з боку офіцера І.Р., а через реакцію п. Цельніку, а саме у мить удару п. Цельніку правої руки п. І.Р., у якій була зброя. Тому Суд, зважаючи на описані обставини, дійшов висновку про те, що у цьому випадку не було відповідальності держави за застосування смертельної сили. Далі Суд розглянув питання про якість операції, проведеної відповідними працівниками поліції. Суд зауважив, що п. І.Р. вирішив наблизитися до п. Цельніку всупереч наказу старшого офіцера В. До того ж, підступаючи, І.Р. тримав пістолет у витягнутій руці і підійшов так близько, що п. Цельніку зміг досягти його руки. Отож, офіцер І.Р. сам виявився першопричиною наступних подій. На думку Суду, не можна було пробачити те, що розвиток операції схибився у такий спосіб. Адже операцію готували правцівники поліції, які повинні були подбати про всі можливі фактори з підвищеною заповзятістю. Суд також добре пам’ятав про той факт, що тогочасне національне законодавство щодо використання зброї було визнано неналежним та невідповідним до вимог сучасного демократичного суспільства, передусім тому, що згадане законодавство не визначало чітко підстав та умов застосування працівниками правоохоронних органів вогнепальної сили у мирний час. Недостатня визначеність правил, власне, могла також бути однією з причин квапливості дій офіцера І.Р. під час операції. Цілком імовірно, що працівники поліції, до того ж, не отримували належного практичного тренування. Отож, Суд дійшов висновку, що  попри відсутність відповідальності держави за смерть брата заявників  вина компетентних органів виявилась у невідповідній організації операції з затримання п. Цельніку, а саме у відсутності належної дбайливості, яка б зменшила до мінімуму загрозу життю усіх учасників відповідного інциденту. Тому Суд визнав, що з боку працівників поліції мала місце недбалість. Суд, відтак, постановив про порушення ст. 2 Конвенції щодо цього аспекту справи. Суд далі розглянув питання щодо належності розслідування обставин смерті брата заявників. Суд відзначив, що компетентні органи виявили рішучість провести дисципілнарне розслідування задля з’ясування того, чи застосування сили було виправданим за відповідних обставин. Однак поставало питання щодо незалежності та ретельності проведеного розслідування. Передусім Суд звернув увагу на те, що офіцери поліції, котрі проводили розслідування, належали до тієї самої поліцейської дільниці, що й офіцери, які виконували операцію із затримання Джентіана Цельніку. Отож, у Суду виникли підставні сумніви щодо можливості згаданих слідчих провести незалежне розслідування. Цілком імовірно, що вони особисто знали тих працівників поліції, котрі проводили операцію із затримання, адже могли працювати разом, неминуче пов’язуючись почуттям професійної солідарності. На думку Суду, ця обставина була істотною перешодою для незалежності розслідування та могла похитнути впевненість громадськості і безпосередньо зацікавлених осіб в об’єктивності проведених слідчих заходів. Суд, до того ж, був прикро вражений тим фактом, що працівники поліції не вжили належних кроків задля зібрання доказів відразу після інциденту. Суд відзначив, що, на його думку, з усіх виконавців операції офіцер І.Р. був найменш повноважним проводити обшук тіла п. Цельніку, зважаючи на те, що саме цей офіцер здійснив фатальний постріл, а відтак був зацікавлений у знайденні зброї поряд з тілом загиблого. Крім того, Суд звернув увагу на те, що працівники поліції, які брали участь в операції із затримання п. Цельніку, не вжили необхідних заходів для збереження місця події у непорушному стані до часу проведення наступних слідчих дій. Така бездіяльність перешкодила слідству виявити важливі докази. Суд насамкінець вказав на відсутність у законодавстві чітких правил та інструкцій стосовно заходів та конкретних дій, які мали б проводитись у таких ситуаціях. Ця обставина, зі свого боку, пояснювала те, чому відповідні працівники поліції діяли спонтанно замість того, щоб виконувати визначену процедуру. Зважаючи на зазначені обставини, Суд дійшов висновку, що мало місце порушення ст. 2 Конвенції, яке виявилось у непроведенні незалежного та ефективного розслідування. З огляду на цей висновок, Суд не вважав за необхідне вирішувати питання про можливе порушення ст. 13 Конвенції. Далі Суд розглянув питання щодо порушення ст. 14 Конвенції. Суд не погодився, що було подолано розумні сумніви стосовно того, чи працівники поліції у своїх діях керувались расовими упередженнями щодо осіб албанської національності. Тому Суд визнав неприйнятною скаргу заявників на порушення ст. 14 Конвенції через її очевидно недостатню обгрунтованість.