21525/93

WyrokETPCz1996-10-24ECLI:CE:ECHR:1996:1024JUD002152593

Analiza orzeczenia

Sekcja wygenerowana przez AI na podstawie treści orzeczenia — nie stanowi cytatu.

Zagadnienie prawne

Czy zmiana kwalifikacji czynu i uwzględnienie okoliczności obciążającej przez sąd wyższej instancji, która była znana skarżącemu od początku postępowania, naruszyła jego prawo do bycia poinformowanym o charakterze i podstawie oskarżenia zgodnie z art. 6 ust. 3 Konwencji?

Ratio decidendi

Trybunał uznał, że publiczny charakter stanowiska skarżącego był integralną częścią pierwotnego zarzutu przywłaszczenia funduszy publicznych i był znany skarżącemu od samego początku postępowania. W związku z tym skarżący był świadomy możliwości wykorzystania tych okoliczności jako obciążających przy określaniu kary. Dlatego też, Trybunał stwierdził, że nie doszło do naruszenia art. 6 ust. 3 Konwencji, ponieważ skarżący miał wystarczającą wiedzę o zarzutach i potencjalnych konsekwencjach.

Stan faktyczny

Skarżący, jako główny administrator szpitala publicznego w Barcelonie, w latach 1966-1983 zawarł umowę z bankiem, na mocy której otrzymywał odsetki wyższe niż ustawowe od funduszy szpitala, a różnica trafiała na jego osobiste konto, co dało mu około 148 milionów peset. W 1983 roku wszczęto postępowanie karne, a w 1984 roku oskarżono go o przywłaszczenie funduszy publicznych.

Rozstrzygnięcie

Trybunał stwierdził brak naruszenia art. 6 ust. 3 Konwencji.

Pełny tekst orzeczenia

Справа «Де Сальвадор Торрес проти Іспанії» (De Salvador Torres v. Spain) У рішенні, ухваленому 24 жовтня 1996 року у справі «Де Сальвадор Торрес проти Іспанії», Суд постановив, що: не було порушення ч. 3 ст. 6 Конвенції. Обставини справи У червні 1966 pоку, обіймаючи посаду головного адміністратора публічної лікарні в м. Барселона, заявник уклав угоду з банком, згідно з якою отримувалися відсотки більші, ніж передбачена законом відсоткова ставка від фондів лікарні, покладених ним на депозит. Різниця сплачувалася на його особистий рахунок. Між 1966 і 1983 роками заявник отримав близько 148 млн. песет. У 1983 році було порушено кримінальну справу за цим фактом, та у 1984 році заявник був звинувачений у присвоєнні публічних фондів. Обвинувачення вимагало покарання у вигляді 15-річного ув’язнення. У вересні 1988 року суд провінції Барселона, вважаючи, що суми, привласнені заявником, не є «публічними фондами», засудив його до 1 року та 6 місяців ув’язнення як за просте привласнення службовцем фондів, наголошуючи на тому, що заявник як адміністратор лікарні не набув статусу громадського службовця. У березні 1990 року після подання обвинуваченням апеляції Верховний Суд відмінив оскаржуване рішення та засудив заявника до 5 років ув’язнення за просте привласнення коштів, враховуючи як обтяжуючу обставину використання ним публічного характеру його посади. У липні 1992 року Конституційний Суд відхилив апеляцію заявника, в якій він скаржився на порушення свого права на справедливий судовий розгляд. Зміст рішення Суду Заявник стверджував, що його право бути ознайомленим із характером і підставами обвинувачення проти нього було порушено, тому що його було засуджено за злочин з обтяжуючими обставинами, щодо яких йому взагалі не було висунено обвинувачення. Суд зауважив, що слідчий суддя та обвинувачення класифікували злочин як привласнення публічних фондів. Суд провінції тим не менше засудив його за просте привласнення. Згідно з апеляцією Верховний Суд вирішив, що використання заявником свого становища в публічній установі обтяжує злочин. З точки зору Суду, публічний характер посади заявника є невід’ємною частиною первинного обвинувачення в привласненні публічних фондів і відомий заявнику від самого початку розгляду справи. Відповідно до цього йому було. відомо про можливість використання цих обставин як обтяжуючих під час визначення строку ув’язнення. Отже, не було порушення ч. 3 ст. 6 Конвенції Реферативний переклад з англійської мови та опрацювання рішення здійснено у Львівській лабораторії прав людини і громадянина НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України О. О. Бекетовим, Р. М. Москалем, Н. П. Ничай, М. Ю. Пришляк, Т. І. Пашуком, М. Б. Рісним, А.-М. Я. Хом’як.