32772/02

Справа «Verein gegen Tierabriken Schweiz (VgT) проти Швейцарії» (“Verein gegen Tierabriken Schweiz (VgT) v. Switzerland”) У рішенні, ухваленому 4 жовтня 2007 року у справі «Verein Gegen Tierabriken Schweiz (VgT) проти Швейцарії», Суд постановив, що було порушено ст. 10 Конвенції. Обставини справи Заявник «Verein gegen Tierabriken Schweiz (VgT)» є зареєстрованою у Щвейцарії організацією із захисту тварин. Одним із напрямків діяльності цієї організації є боротьба проти експериментів над тваринами та промисловим фермерством. У відповідь на масову рекламу від виробників м’яса організація-заявник створила рекламний ролик, у якому демонструвалося велике галасливе приміщення, наповнене поросятами у численних малих відсіках. Це приміщення характеризувалось умовами схожими на умови концентраційного табору. Сюжет закінчувався закликом: «Їжте менше м’яса заради вашого здоров’я, задля тварин та довкілля». Комерційна телевізійна компанія відмовилася надати дозвіл на трансляцію такої реклами. Ця відмова була підтримана Федеральним Судом (далі – ФС), який в серпні 1997 року в якості останньої інстанції розглядав скаргу заявника на рішення компанії. Організація-заявник звернулася зі скаргою до Суду. Суд ухвалив рішення, в якому визнав відмову національних органів надати дозвіл на трансляцію реклами порушенням свободи вираження поглядів (рішення від 28 червня 2001 року). Суд постановив про порушення ст. 10 Конвенції та призначив сплатити компанії-заявнику 12 000 євро на відшкодування судових витрат. У грудні 2001 року організація-заявник звернулася до ФС про перегляд остаточного рішення у цій справі. Після цього організація-заявник отримала відповідь від Федерального департаменту з довкілля, транспорту, енергії та зв’язку і від Телерадіокомпанії Швеції про те, що клопотання про перегляд рішення ФС має бути відхилено. У рішенні, ухваленому у квітні 2002 року, ФС відмовив у перегляді свого рішення у справі компанії-заявника, відзначивши, що компанія не надала достатнього пояснення стосовно того, «як має бути змінено рішення та на яке нове відшкодування вона очікує». Також ФС зауважив, що організація-заявник не переконала його в тому, що перегляд рішення є єдиним можливим способом виправлення ситуації. Він також додав, що компанія виявилася неспроможною продемонструвати, що вона і досі зацікавлена у трансляції реклами. Адже з часу першого клопотання про розміщення реклами на телебаченні минуло. вісім років. Комітет міністрів Ради Європи, котрий здійснює нагляд за виконанням рішень Суду, не був повідомлений про відмову ФС переглянути своє рішення у справі компанії-заявника. Тому у липні 2003 року він ухвалив резолюцію про завершення провадження у справі, хоча і вказав на можливість для заявника звернутися до ФС із клопотанням про перегляд. У липні 2002 року організація-заявник знову звернулася до Суду, поскаржившись цього разу на відмову ФС переглянути своє рішення у її справі. Суд, розглядаючи питання про прийнятність заяви, відзначив, що аргументи ФС стосовно відмови у перегляді піднімають питання про нове втручання у свободу вираження компанії-заявника. Тому Суд вирішив розглядати згадану скаргу компанії-заявника як нову, тобто таку, що не була жодним чином вирішена у його попередньому рішенні щодо цієї компанії. Зміст рішення Суду Організація-заявник стверджувала про чергове порушення ст. 10 Конвенції, яке виявилося у продовженні дії заборони на трансляцію її реклами після того, як Суд ухвалив своє рішення про порушення свободи вираження. Суд зазначив, що ФС відмовив компанії-заявнику в перегляді свого рішення у її справі, мотивуючи це тим, що вона не надала достатнього пояснення стосовно того, «як має бути змінено рішення та на яке нове відшкодування вона очікує». Суд відзначив, що така відповідь ФС була надто формалістичною, адже клопотання компанії-заявника недвозначно стосувалось відмови на трансляцію її реклами у телеефірі. А у своєму рішенні, ухваленому у серпні 1997 року, ФС сам підтримав цю відмову. Суд далі вказав на висновок ФС про те, що організація-заявник не продемонструвала належним чином, що вона все ще зацікавлена у трансляції реклами в її первинній версії. На думку Суду, такий висновок ФС свідчив про спробу цього суду перебрати на себе функції організації у вирішенні того, в який час мала транслюватись реклама. До того ж, ФС не був спроможний ані пояснити, як саме змінилися громадські дебати стосовно промислового фермерства, ані продемонструвати, що вони стали менш актуальними порівняно з 1994 роком. Ухвалюючи остаточний висновок, Суд взяв до уваги усі обставини справи загалом, а також особливий інтерес демократичного суспільства у забезпеченні та підтриманні свободи вираження у справах, які торкаються безсумнівного громадського інтересу. Відтак Суд дійшов висновку, про те що аргументи ФС щодо відмови у перегляді його як рішення не були «належними та достатніми» для виправдання втручання у права організації-заявника. Тому Суд постановив про порушення ст. 10 Конвенції