33001/03

WyrokETPCz2009-12-10ECLI:CE:ECHR:2009:1210JUD003300103

Analiza orzeczenia

Sekcja wygenerowana przez AI na podstawie treści orzeczenia — nie stanowi cytatu.

Zagadnienie prawne

Czy odmowa zwolnienia duchownego niezarejestrowanej wspólnoty religijnej z alternatywnej służby cywilnej, podczas gdy duchowni zarejestrowanych organizacji byli z niej zwalniani, stanowiła dyskryminację naruszającą art. 14 w zw. z art. 9 Konwencji?

Ratio decidendi

Trybunał uznał, że warunek przynależności do uznanej organizacji religijnej, zastosowany przy odmowie zwolnienia skarżącego z alternatywnej służby, nie był sam w sobie dyskryminujący. Różnica w traktowaniu grup religijnych, wynikająca z ich różnego statusu prawnego (uznane vs. nieuznane), jest zgodna z art. 14 w zw. z art. 9 Konwencji, o ile istnieją sprawiedliwe możliwości ubiegania się o rejestrację i ogólne, równe wymogi jej uzyskania. Ponieważ skarżący nie przedstawił dowodów na to, że jego wspólnota ubiegała się o rejestrację lub że odmówiono jej w sposób nieuprawniony, Trybunał uznał, że nie znajdował się on w sytuacji podobnej do członków oficjalnie uznanych wspólnot religijnych.

Stan faktyczny

Skarżący, Matthias Stefan Koppi, obywatel Austrii, jest duchownym lokalnej wspólnoty religijnej od 2001 roku. W listopadzie 2000 roku został zwolniony z obowiązku służby wojskowej ze względów religijnych i zobowiązany do odbycia służby cywilnej. Złożył wniosek o zwolnienie go ze służby cywilnej, argumentując, że jego sytuacja jest podobna do członków innych wspólnot religijnych, którzy byli zwalniani z wszelkiej służby (dotyczyło to głównie duchownych uznanych organizacji religijnych). Wniosek został odrzucony, ponieważ zgodnie z prawem krajowym wyjątki dotyczyły tylko członków uznanych organizacji religijnych, a nie niezarejestrowanych wspólnot.

Rozstrzygnięcie

Trybunał stwierdził brak naruszenia art. 14 Konwencji w połączeniu z art. 9 Konwencji. Trybunał nie uznał za konieczne rozpatrywać skarg dotyczących art. 9 Konwencji samodzielnie ani art. 14 w połączeniu z art. 4 Konwencji.

Pełny tekst orzeczenia

Справа «Коппі проти Австрії» (“Koppi v. Austria”) Ключовий висновок: не є дискримінацією відмова священнослужителю у звільненні його від військової служби. У рішенні, ухваленому 10 грудня 2009 року у справі «Коппі проти Австрії», Суд постановив, що не було порушено ст. 14 Конвенції (заборона дискримінації), взятої у поєднанні зі ст. 9 Конвенції (свобода думки, совісті і релігії). Обставини справи Заявник Маттіас Стефан Коппі є громадянином Австрії, народився 1982 року та мешкає у м. Ранкуейл (Австрія). Він є членом місцевої релігійної спільноти, в якій з 2001 року працював священиком. У листопаді 2000 року заявника було звільнено від виконання військового обов’язку за релігійними мотивами та зобов’язано виконати належну цивільну службу. Пан Коппі звернуся до міністерства внутрішніх справ із клопотанням про звільнення його від альтернативної служби, оскільки, як він стверджував, перебував у ситуації, подібній до членів тих релігійних громад, котрих звільняли від будь-якої служби (передусім зазначений привілей стосувався членів тих релігійних організацій, котрі відправляли релігійні обряди чи давали релігійні настанови). Проте його клопотання було відхилено на тій підставі, що відповідно до закону «Про цивільну службу» винятки застосовувалися тільки до членів визнаних релігійних організацій, а не до будь-яких незареєстрованих релігійних спільнот. Пан Коппі звернувся до Конституційного суду та до Адміністративного суду Австрії, однак його скарги були відхилені. Зміст рішення Суду Спираючись на ст. 4 (заборона примусової праці), 9 та 14 Конвенції, п. Коппі скаржився про те, що його не було звільнено від виконання цивільної служби, та звертав увагу на те, що представників інших релігійних організацій, котрі здійснювали подібні функції, звільняли від будь-якої служби. Суд передусім вказав, що умова належності до визнаної релігійної організації, яку застосували компетентні органи, відмовивши заявнику у звільненні його від альтернативної служби, за своєю суттю не була дискримінаційною. Суд відзначив, що відмінність у ставленні до релігійних груп, яка обумовлювалася їхнім різним правовим статусом, була сумісною з вимогами ст. 14 Конвенції, взятої у поєднанні зі ст. 9 Конвенції. Така ситуація могла виправдовуватись певними обставинами, а саме: наданням статусу юридичної особи релігійним товариствам за умови існування справедливих можливостей для звернення за реєстрацією та загальних і рівних вимог, що гарантували набуття відповідного статусу. Втім у справі не було жодних доказів того, що релігійне товариство п. Коппі зверталося за такою реєстрацією, ані матеріалів про відмову товариству у набутті відповідного статусу, не кажучи вже про можливу неправомірність такої відмови з огляду на ст. 9 Конвенції. Таким чином, Суд дійшов висновку, що п. Коппі, звертаючись по звільнення від виконання цивільної служби, не перебував у ситуації відносно подібній чи аналогічній стосовно членів офіційно визнаних релігійних громад. Тому не було порушення ст. 14 Конвенції, взятої у поєднанні зі ст. 9. З огляду на цей висновок, Суд не вважав за необхідне розглядати скарги про порушення ст. 9 Конвенції, взяту окремо, чи про порушення ст. 14 Конвенції, взяту в поєднанні зі ст. 4 Конвенції.