72704/01

WyrokETPCz2005-04-19ECLI:CE:ECHR:2005:0419JUD007270401

Analiza orzeczenia

Sekcja wygenerowana przez AI na podstawie treści orzeczenia — nie stanowi cytatu.

Zagadnienie prawne

Czy długotrwałe niewykonanie decyzji komisji ds. sporów pracowniczych, równoważnych z orzeczeniami sądowymi, naruszyło prawo do rzetelnego procesu sądowego, w tym prawo do wykonania orzeczenia, zgodnie z art. 6 ust. 1 Konwencji?

Ratio decidendi

Trybunał uznał, że decyzje komisji ds. sporów pracowniczych są równoważne z orzeczeniami sądowymi i powinny być wykonywane w zwykłym trybie. Podkreślił, że opóźnienie w wykonaniu orzeczenia może być usprawiedliwione jedynie w wyjątkowych okolicznościach i nie może podważać istoty prawa gwarantowanego przez art. 6 ust. 1 Konwencji. Trybunał stwierdził, że państwo nie może powoływać się na trudności finansowe przedsiębiorstwa-dłużnika, aby pozbawić skarżącego korzyści z korzystnego orzeczenia. Długotrwałe niewykonanie decyzji (ponad 4 lata i 2 miesiące dla jednej, 3 lata i 8 miesięcy dla drugiej) pozbawiło art. 6 ust. 1 jego użytecznego znaczenia, a rząd nie przedstawił należytych wyjaśnień.

Stan faktyczny

Skarżący, pan Dolgov, w sierpniu 1999 roku zwrócił się do komisji ds. sporów pracowniczych (KTС) o wypłatę zaległego wynagrodzenia od państwowej kopalni. W październiku 1999 i maju 2000 roku KTC wydała decyzje na jego korzyść, zasądzając ponad 1500 hrywien. Pomimo wszczęcia postępowania egzekucyjnego, decyzje nie były wykonywane przez długi czas z powodu braku środków na kontach dłużnika. W styczniu 2004 roku, po złożeniu skargi do ETPCz, przedsiębiorstwo wypłaciło zaległe wynagrodzenie.

Rozstrzygnięcie

Trybunał stwierdził naruszenie art. 6 ust. 1 Konwencji. Trybunał zasądził na rzecz skarżącego 2500 euro tytułem zadośćuczynienia za szkodę moralną, materialną oraz koszty sądowe.

Pełny tekst orzeczenia

Справа “Долгов проти України” (Dolgov v. Ukraine) У рішенні, ухваленому 19 квітня 2005 року у справі “Долгов проти України”, Суд постановив, що було порушено ч. 1 ст. 6 Конвенції. Відповідно до ст. 41 Конвенції Суд призначив сплатити заявнику загалом 2500 євро на відшкодування моральної шкоди, матеріальної шкоди та судових витрат. Обставини справи У серпні 1999 року заявник звернувся до комісії з трудових спорів (далі - КТС) про стягнення з Ілловайскої шахти (державного акціонерного товариства) заборгованої йому заробітної плати. У своїх двох рішеннях, ухвалених у жовтні 1999 року та у травні 2000 року, КТС задовольнила вимоги заявника, зобов’язавши підприємство-боржник сплатити п. Долгову загалом понад півтори тисячі гривень (майже 235 євро). По кожному з цих рішень було відкрито виконавче провадження. Втім тривалий час рішення не виконувались через відсутність на рахунках боржника необхідних коштів. Восени 2003 року заявник звернувся до суду про стягнення з виконавчої служби належної суми компенсації моральної шкоди за неспроможність забезпечити виконання рішень КТС у його справі. Однак у задоволенні цих вимог п. Долгову було відмовлено у зв’язку з їх безпідставністю. У січні 2004 року підприємство-боржник виплатило заявнику заборговану йому заробітну плату у повному обсязі. Зміст рішення Суду Заявник стверджував, що невиконання протягом тривалого часу рішень на його користь було порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції. Суд зауважив, що рішення КТС прирівнюється за юридичними наслідками до рішення суду. Відтак воно повинно виконуватись у звичайному порядку. Суд зазначив, що затримка у виконанні рішення може бути виправдана лише у виняткових обставинах, проте вона не може бути такою, аби порушити саму сутність права, котре забезпечується ч. 1 ст. 6 Конвенції. Суд відзначив стосовно даної справи, що держава не повинна була позбавляти заявника права скористатися наслідками рішення на його користь, покликаючись на фінансові труднощі підприємства-боржника. Суд вказав, що у справі заявника було ухвалено два рішення, які залишались невиконаними протягом тривалого строку. Затримка у виконанні першого рішення сягнула понад чотири роки і два місяці, строк невиконання другого становив три роки і вісім місяців. Остаточне виконання відбулося, власне, після того, як Уряд офіційно дізнався про те, що п. Долгов звернувся до Суду. Зрештою Суд вказав, що невиконання рішень на користь заявника впродовж тривалого строку означало передусім те, що держава істотним чином позбавила ч. 1 ст. 6 Конвенції її корисного значення. Суд зауважив, що Уряд таки не спромігся навести належні пояснення такого зволікання. Відтак Суд постановив, що мало місце порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції. Реферативний переклад з англійської мови та опрацювання рішення здійснено у Львівській лабораторії прав людини і громадянина НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України М.Ю. Пришляк та П.М. Рабіновичем.