74989/01

УРАНІО ТОКСО ТА ІНШІ ПРОТИ ГРЕЦІЇ   (OURANIO TOXO AND OTHERS v. GREECE)   У справі «Ураніо Токсо проти Греції»   Європейський суд з прав людини (перша секція), засідаючи у палаті, до   складу якої увійшли такі судді:   — пан Л. Лукайдес (L. Loucaides), Голова Суду   — пан К. Л. Розакіс (C. L. Rozakis)   — пані Ф. Тюлкен (F. Tulkens)   — пан П. Лоренцен (P. Lorenzen)   — пані Н. Важич (N. Vajić)   — пан Д. Шпільманн (D. Spielmann)   — пан С. Є. Йебенс (S. E. Jebens)   — а також пан С. Нільсен (S. Nielsen), Cекретар Суду,   після наради за зачиненими дверима 29 вересня 2005 року постановляє таке   рішення, ухвалене того самого дня:   ПРОЦЕДУРА   1. Справу розпочато за заявою (№ 74989/01) проти Греції, поданою 11 берез%   ня 2001 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини та ос%   новних свобод (Конвенція) політичною партією Ураніо Токсо (Ouranio Toxo) і   двома громадянами Греції, паном Павлосом Воскопулосом (Pavlos Voskopoulos),   року народження, та паном Петросом Вассіліадісом (Petros Vassiliadis),   року народження (заявники).   2. Заявників представляла пані І. Куртовік (I. Kourtovik), практикуючий ад%   вокат з Афін. Уряд Греції (Уряд) представляли представники його уповноваже%   ної особи пан М. Апессос (M. Apessos), старший радник Державної юридичної     Вибрані справи Європейського суду з прав людини. Випуск V   ради, пан В. Кіріазопулос (V. Kyriazopoulos), радник Державної юридичної ра%   ди, та пані С. Треклі (S. Trekli), помічник з правових питань Державної юри%   дичної ради.   3. Заявники стверджували, зокрема, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції,   з огляду на тривалість кримінального провадження, та порушення їхнього пра%   ва на свободу об'єднання, закріпленого у статті 11.   4. Заяву було передано першій секції Суду (пункт 1 правила 52 Реґламенту   Суду). До складу створеної в зазначеній секції палати, яка мала розглянути   справу, увійшли судді відповідно до пункту 1 правила 26 Реґламенту Суду.   5. 5 грудня 2002 року Суд визнав заяву частково неприйнятною і вирішив   поінформувати Уряд про скарги за пунктом 1 статті 6 та статтями 8, 10, 11 і 14   Конвенції.   6. Рішенням від 27 травня 2004 року Суд визнав заяву прийнятною стосовно   скарг за пунктом 1 статті 6 і статті 11 Конвенції.   ЩОДО ФАКТІВ   I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ   9. Політична партія Ураніо Токсо («Райдуга»), яку було засновано у 1994 ро%   ці, від того часу реґулярно бере участь у виборах. Серед проголошених нею   цілей — захист македонської меншини, що проживає у Греції. Інші два заявни%   ки є членами політичного секретаріату партії.   10. У вересні 1995 року партія заснувала штаб%квартиру у місті Флорина   (Florina). Другий та третій заявники встановили на балконі приміщення вивіс%   ку із зазначенням назви партії двома мовами, якими розмовляють у регіоні:   грецькою та македонською.   11. За словами заявників, відкриття штаб%квартири та встановлення вивіски   викликало хвилю бурхливих протестів серед жителів міста, проте поліція не   вжила належних заходів з метою захисту їх від різного роду нападів, яких вони   зазнавали.   12. Зокрема, офіси відкрилися на початку вересня 1995 року, а 12 вересня   року священики церкви у Флорині опублікували заяву, у якій охаракте%   ризували заявників як «друзів Скоп'є», що сповнені «антигрецькими й зрадни%   цькими настроями». Далі у заяві було сказано: «Ми закликаємо народ вийти на   демонстрацію протесту проти ворогів Греції, що свавільно демонструють вивіс%   ки з антигрецькими лозунгами, і вимагаємо їхньої депортації».   13. 13 вересня 1995 року міська рада Флорини провела неофіційні збори, на   яких було прийнято резолюцію з рішенням організувати протести проти заяв%   ників, яку було опубліковано у місцевій пресі.     Ураніо Токсо та інші проти Греції   14. Того самого дня прокурор флоринського суду у кримінальних справах   наказав прибрати вивіску на тій підставі, що представлення назви партії маке%   донською мовою може посіяти розбрат (стаття 192 Кримінального кодексу —   див. пункт 23 нижче) серед місцевого населення. Офіцери поліції прибрали ви%   віску партії, не надавши жодних пояснень заявникам, котрі після того відно%   вили і встановили нову вивіску. Того самого вечора, за словами заявників, коли   вони були всередині штаб%квартири партії, юрба людей, серед яких вони воче%   видь упізнали мера, заступника мера та деяких представників міської ради, зі%   бралися перед будинком, вигукуючи погрози й образи на їхню адресу, як%от   «зрадники», «собаки», «смерть собакам із Скоп'є», «ви помрете» та «ми спали%   мо все». Як стверджується, юрба також вимагала, щоб заявники віддали їй ви%   віску.   15. 14 вересня 1995 року, приблизно у 1:30 ночі, група людей, як стверджу%   ється, напала на штаб%квартиру партії і, зламавши двері, накинулася на тих,   хто був усередині, вимагаючи, щоб вони віддали вивіску, що заявники і зроби%   ли. Ще одна група увійшла до приміщення приблизно о 4 ранку і, викинувши   у вікно оргтехніку й меблі, підпалила його. За словами заявників, упродовж цих   подій вони неодноразово телефонували до поліційної дільниці, розташованої   на відстані близько 500 метрів від штаб%квартири партії, проте їм, вочевидь, ка%   зали, що нікого з офіцерів немає на місці. Заявники стверджують, що прокура%   тура не вжила жодних заходів проти осіб, причетних до інцидентів. Проте чоти%   рьох членів партії, у тому числі другого й третього заявника, було обвинувачено   у підбурюванні до розбрату, і проти них було розпочато провадження за стат%   тею 192 Кримінального кодексу. В обвинувальному акті було сказано, що «во%   ни встановили на штаб%квартирі партії вивіску, на якій, серед іншого, слово   "vino&zito" ("райдуга") було написано кирилицею, і тим самим посіяли розбрат   серед місцевих жителів...». Заявників було віддано під суд.   16. Судовий процес, який вів єдиний суддя, відбувся 15 вересня 1998 року у   флоринському суді у кримінальних справах, рішенням якого заявників було   виправдано (рішення № 979/1998). Суд визнав, що перед штаб%квартирою пар%   тії збиралася юрба і що одного із заявників було побито. Він визнав також, що   було заподіяно злочинної шкоди, кульмінацією якої став підпал приміщення.   17. 5 грудня 1995 року чотири члени партії, у тому числі другий та третій за%   явники, подали кримінальний позов разом з клопотанням про участь у прова%   дженні на правах цивільних сторін, стверджуючи, що особи, відповідальні за   інциденти, вчинили такі правопорушення: підбурювання до розбрату (стаття 192   Кримінального кодексу), порушення громадського спокою (стаття 189), зни%   щення майна (стаття 381), злочинна шкода (стаття 330), порушення володіння   (стаття 334), погрози (стаття 333), образи (стаття 361) та підпал (стаття 264).   18. 24 листопада 1999 року обвинувальна палата флоринського суду у кримі%   нальних справах дійшла висновку, що проти осіб, названих у позові заявників,   бракує доказів, і постановила припинити кримінальне провадження проти них   (наказ № 30/1999).     Вибрані справи Європейського суду з прав людини. Випуск V   19. 10 грудня 1999 року заявники подали апеляцію.   20. 4 квітня 2000 року обвинувальна палата апеляційного суду Західної Ма%   кедонії відхилила апеляцію (наказ № 27/2000).   21. 4 травня 2000 року заявники подали апеляцію з питань права.   22. 30 січня 2003 року кримінальна палата касаційного суду відхилила їхню   апеляцію на підставі неприйнятності (наказ № 176/2003).   II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ПРАВО   21. У відповідних положеннях Кримінального кодексу сказано:   Порушення громадського спокою   Стаття 189   «1) Кожен, хто бере участь у незаконному зібранні, ... , здійснює напад на   осіб чи майно або насильно проникає до чужих будинків, квартир чи інших   приміщень, карається позбавленням волі на строк до двох років.   2) Виконавці такого нападу, а також кожен, хто підбурював іншого до вчи%   нення нападу, караються позбавленням волі на строк не менше трьох мі%   сяців.   3) Зазначені вироки виносяться у тому разі, якщо вчинене правопорушення   не тягне за собою суворішого вироку за іншою статтею».   Підбурювання громадян до розбрату   Стаття 192   «Кожен, хто публічно або в інший спосіб провокує інших на вчинення на%   сильницьких дій, або сіє розбрат серед громадян, або підбурює громадян до   цього, спричиняючи таким чином порушення громадського спокою, кара%   ється позбавленням волі на строк до двох років, якщо правопорушення не   тягне за собою суворішого вироку за іншою статтею».   ЩОДО ПРАВА   II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 11 КОНВЕНЦІЇ   31. Заявники стверджували, що мало місце перешкоджання їхній свободі   об'єднання внаслідок спрямованих проти них дій, участі духовенства і влади   міста у цих діях та бездіяльності поліції тоді, коли група демонстрантів увір%   валася до штаб%квартири партії та вчинила там погром. Вони апелювали до ста%   тті 11 Конвенції, у якій сказано:     Ураніо Токсо та інші проти Греції   «1. Кожен має право на свободу мирних зібрань та на свободу об'єднання з   іншими, включаючи право створювати профспілки і вступати до них для   захисту своїх інтересів.   2. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих,   які встановлені законом в інтересах національної або громадської безпеки,   для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або   моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб і є необхідними в де%   мократичному суспільстві. Ця стаття не перешкоджає запровадженню за%   конних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу   збройних сил, поліції або органів державного управління».   A. Подання сторін   32. Уряд зауважив, що головною причиною даного спору було питання про   зняття вивіски з написом, який викликав протести. Він зауважив, що термін   «vino&zito», написаний на вивісці «кирилицею», викликає сильні історичні асо%   ціації. Його використовували як бойовий клич сили, що намагалися захопити   місто Флорину під час громадянської війни у Македонії. На погляд Уряду, роз%   брат серед жителів Флорини можна було спровокувати, всього лише згадавши   цей термін, оскільки він нагадував їм про громадянську війну, яка сталася після   Другої світової війни і під час якої гинули люди і нищилося майно. Уряд додав,   що вивіску було знято згідно з відповідними положеннями Кримінально%про%   цесуального кодексу. Проте заявники відновили вивіску. Крім того, Уряд ствер%   джував, що місцева поліція не зайняла пасивну позицію щодо інцидентів, до   яких спричинилися дії юрби. У цьому зв'язку він підкреслив, що після того, як   офіцери поліції зняли вивіску, втручання поліції не було потрібним, оскільки   напруга в юрбі і без цього спала. Поліція не могла передбачити, що ситуація   погіршиться у наступні години, і, отже, вдатися до необхідних дій.   33. У відповідь заявники сказали, що, помістивши на вивісці слово «vino&zito»,   вони просто хотіли навести переклад назви своєї партії «македонською мо%   вою», не маючи наміру сіяти розбрат серед жителів Флорини. Вони стверджува%   ли, що зняття вивіски було здійснено безвідносно будь%якої законної підстави,   а тому це був акт сваволі. Крім того, відновлення вивіски не було протизакон%   ною дією, а узгоджувалося з їхньою свободою вираження політичних поглядів.   Що стосується нападу на штаб%квартиру партії, то вони стверджували, що її бу%   ло спровоковано духовенством і міською радою Флорини. За підтримки муні%   ципальних службовців деякі члени міської ради взяли участь, разом з юрбою, у   діях, що призвели до злочинної шкоди. Насамкінець вони зауважили, що по%   ліція не виконала свого обов'язку втрутитися з метою запобігання погрому в   штаб%квартирі і не провела ефективного розслідування, з тим щоб арештувати   й покарати винних у скоєному.     Вибрані справи Європейського суду з прав людини. Випуск V   B. Оцінка Суду   1. Загальні принципи   34. Суд неодноразово підтверджував важливу роль політичних партій у демо%   кратичних системах, у яких їм надано права й свободи, закріплені у статті 11   Конвенції, а також у статті 10. Політичні партії є формою об'єднання, яка має   суттєве значення для належного функціонування демократії (див. «Об'єднана   комуністична партія Туреччини та інші проти Туреччини» (United Communist   Party of Turkey and Others v. Turkey), рішення від 30 січня 1998 року, Reports 1998%I,   с. 17, п. 25). Завдяки природі тієї ролі, яку вони відіграють, політичні партії —   єдині організації, що можуть прийти до влади, — мають також здатність впли%   вати на весь державний устрій у своїх країнах. Від інших організацій, що перебу%   вають на політичній арені, політичні партії відрізняються тим, що пропонують   електоратові загальну суспільну модель і мають здатність втілювати в життя ці   пропозиції в разі свого приходу до влади. З огляду на їхню роль будь%який захід,   спрямований проти них, впливає на свободу об'єднання, а значить, і на стан де%   мократії у даній країні (див. «Соціалістична партія Туреччини (STP) та інші про%   ти Туреччини» (Socialist Party of Turkey (STP) and Others v. Turkey), № 26482/95,   п. 36, 12 листопада 2003 року).   35. Крім того, поняття «демократичне суспільство» є порожнім звуком за   відсутності плюралізму, толерантності та широти світогляду. Зокрема, в основі   плюралізму, наприклад, лежить справжнє визнання й поважання різноманіт%   ності та динаміки традицій, а також етнічних та культурних ідентичностей.   Гармонійна взаємодія осіб та груп з різними ідентичностями суттєво важлива   для досягнення соціальної згуртованості (див. «Гожелік та інші проти Польщі»   (Gorzelik and Others v. Poland) [GC], № 44158/98, п. 92, 17 лютого 2004 року).   Відповідно, той факт, що їхня діяльність є частиною колективного здійснення   свободи вираження поглядів, також надає політичним партіям право вимагати   захисту відповідно до статті 10 Конвенції (див. згадану вище справу «Об'єднана   комуністична партія Туреччини та інші», с. 17, п. 43). Як часто повторював Суд,   захист поглядів та свободи їх виражати є однією з цілей свободи об'єднання, за%   кріпленої у статті 11.   36. Суд, як правило, підтверджує, що стаття 11 Конвенції має також і запере%   чувальний аспект: органи державної влади повинні утримуватися від свавіль%   них заходів, здатних перешкодити здійсненню права на вільні зібрання та   об'єднання. У цьому контексті Суду доводилося розглядати питання про від%   повідність статті 11 заходів, пов'язаних з обмеженням участі окремої особи у   мирному зібранні (див. «Езелен проти Франції» (Ezelin v. France), рішення від   квітня 1991 року, серія A, № 202, с. 23, п. 53), відмовою зареєструвати асоці%   ацію (див. «Гожелік та інші», цитовано вище, пп. 104 і наст., та «Сідіропулос та   інші проти Греції» (Sidiropoulos and Others v. Greece), рішення від 10 липня 1998   року, Reports 1998%IV, с. 1617–18, пп. 46–47), а також розпуском політичної пар%     Ураніо Токсо та інші проти Греції   тії (див. «Партія добробуту (Refah Partisi) та інші проти Туреччини» (Refah Partisi   (the Welfare Party) and Others v. Turkey) [GC], №№ 41340/98, 41342/98, 41343/98   і 41344/98, п. 135, ECHR 2003 II). З огляду на важливість свободи об'єднання та   її близький зв'язок з демократією, таке перешкоджання цій свободі можливе   лише на переконливих і незаперечних підставах.   37. Крім того, Суд часто повторював, що Конвенція покликана ґарантувати   не теоретичні й ілюзорні, а практичні й ефективні права (див. «Артіко проти   Італії» (Artico v. Italy), рішення від 13 травня 1980 року, серія A, № 37, с. 16, п. 33,   а також більш недавню справу «Об'єднана комуністична партія Туреччини та   інші», цитовано вище, с. 18–19, п. 33). З цього висновку випливає, що справж%   нє й ефективне поважання свободи об'єднання не можна звести до простого   обов'язку держави не втручатися; суто заперечувальна концепція була б несу%   місною ні з метою статті 11, ні з метою Конвенції в цілому. Таким чином, мож%   ливе існування стверджувальних зобов'язань ґарантувати ефективне здійснен%   ня права на свободу об'єднання (див. «Вілсон, Національна спілка журналістів   та інші проти Сполученого Королівства» (Wilson & the National Union of Jour&   nalists and Others v. the United Kingdom), №№ 30668/96, 30671/96 і 30678/96, п. 41,   ECHR 2002 V) навіть у сфері взаємин між окремими фізичними особами (див.   «Платформа "Лікарі за життя" проти Австрії» (Plattform «Ärzte für das Leben» v.   Austria), рішення від 21 червня 1988 року, серія A, № 139, с. 12, п. 32). Відповід%   но, органи державної влади зобов'язані ґарантувати належне функціонування   об'єднань та політичних партій, навіть якщо вони викликають роздратування   або гнів у тих, хто виступає проти їхніх законних ідей або вимог, які вони об%   стоюють. Їхні члени повинні мати змогу проводити збори, не боячись фізич%   ного насильства з боку своїх опонентів. Такий страх імовірно спонукав би інші   об'єднання чи політичні партії утриматися від відкритого висловлення своїх   поглядів щодо надто спірних питань, які впливають на спільноту. У демо%   кратичній країні право на контрдемонстрації не може бути настільки широким,   щоб перешкоджати здійсненню права на об'єднання (див., mutatis mutandis,   «Платформа "Лікарі за життя"», цитовано вище, п. 32).   2. Застосування зазначених вище принципів у даній справі   38. У даній справі Суд мав визначити, чи національні органи влади додер%   жали своїх зобов'язань за статтею 11 Конвенції.   39. Суд зауважив, що 13 вересня 1995 року поліція міста Флорини зняла ви%   віску, на якій назву партії було написано македонською мовою. Уряд обґрунту%   вав такі дії посиланням на історичні асоціації слова «vino&zito», яке було напи%   сане на вивісці македонською мовою. Зокрема він стверджував, що це слово   вживалось як бойовий клич силами, які намагалися захопити місто Флорину   під час громадянської війни у Македонії. На погляд Уряду, посилання на цей   термін могло саме по собі спровокувати розбрат серед жителів Флорини.     Вибрані справи Європейського суду з прав людини. Випуск V   40. Суд дійшов висновку, що нагадування про національну самосвідомість   членів меншини та про збереження й розвиток її культури не можна вважати   загрозою «демократичному суспільству», навіть якщо воно здатне спровокува%   ти напруженість (див. «Сідіропулос та інші», цитовано вище, п. 41). Поява на%   пруженості є одним з неминучих наслідків плюралізму, тобто вільного обгово%   рення всіх політичних ідей. Відповідно, роль органів влади за таких обставин   полягає не у тому, щоб усунути причину напруженості, а у тому, щоб ґаранту%   вати толерантне ставлення конкуруючих політичних груп одна до одної (див.   «Платформа "Лікарі за життя"», цитовано вище, с. 12, п. 32, та «Серіф проти   Греції» (Serif v. Greece), № 38178/97, п. 53, ECHR 1999%IX).   41. У даній справі Суд зауважив, що Ураніо Токсо є утвореною на законних   підставах партією, одна з цілей якої полягає в захисті македонської меншини,   що проживає у Греції. Встановлення перед її штаб%квартирою вивіски з назвою   цієї партії македонською мовою не може вважатися дією, гідною осуду, або та%   кою, що становить сама по собі безпосередню й очевидну загрозу громадсько%   му порядку. Суд визнав, що використання терміна «vino&zito» безперечно збуди%   ло ворожі настрої серед місцевого населення. Пов'язані з ним неоднозначні   асоціації могли образити політичні чи патріотичні погляди більшості населен%   ня Флорини. Проте ризик створення напруженості у громаді внаслідок публіч%   ного використання політичних термінів сам по собі недостатній для виправ%   дання перешкоджанню свободі об'єднання.   42. Додаткове питання, що постало у цій справі, таке: чи ставлення з боку   органів державної влади сприяло посиленню напруженості. У цьому зв'язку   Суд зауважив, що місцеві органи влади за два дні до інциденту відверто підбу%   рювали населення Флорини виступити з протестом проти заявників, а деякі з   посадовців самі взяли участь у протесті (див. пункти 13–14 вище). Таким чи%   ном, своєю поведінкою вони посприяли посиленню ворожих настроїв щодо   заявників серед частини населення. На думку Суду, роль органів державної   влади полягає у тому, щоб захищати й обстоювати цінності, притаманні демо%   кратичній системі, такі, як плюралізм, толерантність і соціальна згуртованість.   У даній справі, відповідно до цих цінностей, органам місцевої влади варто було   зайняти позицію, спрямовану на примирення, а не розпалювати конфронта%   ційні настрої.   43. Насамкінець, Суд повинен був визначити, чи поліція достатньою мірою   ґарантувала захист приміщення партії. У цьому зв'язку він зауважив, що вона   могла резонно передбачити небезпеку того, що напруженість переросте у на%   сильство й беззаперечні порушення свободи об'єднання. Того дня, коли було   відновлено вивіску, про яку йдеться, перед штаб%квартирою партії зібралися   люди, які викрикували образи й погрози на адресу заявників. А тому держава   повинна була вжити належних заходів, щоб запобігти насильству або при%   наймні обмежити його масштаби. Проте, як змушений був визнати Суд, органи   державної влади не вжили заходів, необхідних з огляду на обставини справи.   Суд зауважив, що, коли відбувався напад на штаб%квартиру, заявники, як вони     Ураніо Токсо та інші проти Греції   стверджують, неодноразово дзвонили до поліційної дільниці, розташованої на   відстані 500 метрів, і прохали про допомогу. Поліція виправдовувала своє не%   втручання тим, що на місці не було офіцерів, яких можна було б відправити до   місця подій. Однак Уряд не надав жодних пояснень з приводу відсутності полі%   цейських попри те, що інцидент можна було передбачити. Далі, Суд не міг за%   лишити поза увагою той факт, що прокурор не визнав за необхідне розпочати   розслідування інцидентів по свіжих слідах, з тим щоб виявити винних. Розслі%   дування почалося лише після того, як заявники подали скаргу. У випадках, ко%   ли дії окремих осіб перешкоджають свободі об'єднання, компетентні органи   мають додатковий обов'язок вживати ефективних слідчих заходів (див., mutatis   mutandis, «Озґюр Ґюндем проти Туреччини» (Özgür Gündem v. Turkey), № 23144/93,   п. 45, ECHR 2000%III).   44. З огляду на наведені вище підстави, Суд дійшов висновку, що і своїми   діями, і своєю бездіяльністю національні органи влади порушили статтю 11   Конвенції.   ...   НА ЦИХ ПІДСТАВАХ СУД   ...   2. Одноголосно постановляє, що допущено порушення статті 11 Конвенції.   ...   Учинено французькою мовою і повідомлено письмово 20 жовтня 2005 року,   відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.   Підпис:   Підпис:   ...   Лукіс Лукайдес   Голова Суду   Сьорен Нільсен   Секретар Суду   191