9670/02

WyrokETPCz2005-04-19ECLI:CE:ECHR:2005:0419JUD000967002

Analiza orzeczenia

Sekcja wygenerowana przez AI na podstawie treści orzeczenia — nie stanowi cytatu.

Zagadnienie prawne

Czy niewykonanie prawomocnego orzeczenia sądu krajowego przez organy państwowe, trwające przez ponad półtora roku z powodu braku mechanizmu prawnego do wypłaty odszkodowania, stanowi naruszenie prawa do rzetelnego procesu (art. 6 ust. 1 Konwencji) oraz prawa do skutecznego środka odwoławczego (art. 13 Konwencji)?

Ratio decidendi

Trybunał uznał, że niewykonanie prawomocnego orzeczenia sądu krajowego przez okres roku i prawie ośmiu miesięcy pozbawiło art. 6 ust. 1 Konwencji jego użytecznego znaczenia, stanowiąc naruszenie prawa do rzetelnego procesu. Dodatkowo, brak ustawowego mechanizmu wypłaty zasądzonej rekompensaty oraz niemożność zaskarżenia tej przyczyny niewykonania orzeczenia, doprowadziły do stwierdzenia naruszenia art. 13 Konwencji, gwarantującego prawo do skutecznego środka odwoławczego.

Stan faktyczny

Skarżący, Iwan Nazarchuk, obywatel Ukrainy, w marcu 1999 roku złożył pozew przeciwko państwowemu skarbowi, wydziałowi finansowemu, radzie miejskiej i administracji podatkowej, domagając się odszkodowania za bezprawny areszt i konfiskatę samochodu. Sąd krajowy w sierpniu 1999 roku przyznał mu 50 000 UAH, kwota ta została następnie zmniejszona do 20 000 UAH w marcu 2000 roku. Postępowanie wykonawcze zostało wszczęte w sierpniu 2000 roku, jednak w lipcu 2001 roku skarżący został poinformowany, że orzeczenie nie może być wykonane z powodu braku mechanizmu prawnego. Orzeczenie zostało wykonane dopiero w maju 2002 roku, po tym jak Narodowy Bank Ukrainy przelał odpowiednią kwotę.

Rozstrzygnięcie

Trybunał stwierdził naruszenie art. 6 ust. 1 Konwencji. Trybunał stwierdził naruszenie art. 13 Konwencji. Trybunał uznał, że sam fakt stwierdzenia naruszenia stanowi wystarczające zadośćuczynienie za szkodę niemajątkową.

Pełny tekst orzeczenia

Справа “Назарчук проти України” (Nazarchuk v. Ukraine) У рішенні, ухваленому 19 квітня 2005 року у справі “Назарчук проти України”, Суд постановив, що: було порушено ч. 1 ст. 6 Конвенції; було порушено ст. 13 Конвенції. Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушення є достатньою компенсацією моральної шкоди. Обставини справи Заявник Іван Захарович Назарчук є громадянином України, народився 1941 року і проживає у м. Долинську Кіровоградської області. У березні 1999 року заявник звернувся зі судовим позовом до місцевих державного казначейства, фінансового відділу, міської ради та податкової адміністрації, аби отримати компенсацію шкоди, заподіяної незаконним арештом і конфіскацією його автомобіля. У серпні 1999 року суд задовольнив цей позов, зобов’язавши відповідачів сплати заявнику 50 000 грн. За наслідками перегляду справи у порядку нагляду суму компенсації було зменшено до 20 000 грн. (рішення від березня 2000 року) . У серпні 2000 року було відкрито виконавче провадження. У липні 2001 року державне казначейство повідомило заявника про те, що рішення у його справі не може бути виконане через відсутність законодавчого механізму здійснення такого виду виплати. Втім у травні 2002 року згадане судове рішення таки було виконане після того, як Національний банк України перерахував відповідну суму на рахунок заявника. Зміст рішення Суду Заявник стверджував, що невиконання рішення у його справі протягом тривалого часу було порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції. Він також скаржився на відсутність у нього ефективного засобу правового захисту всупереч ст. 13 Конвенції. Суд зазначив, що з часу відкриття виконавчого провадження до остаточного виконання рішення минув рік і майже вісім місяців. Він зауважив, що хоча рішення у справі заявника й було виконане до того часу, коли Уряд офіційно дізнався від Суду про реєстрацію заяви п. Назарчука, проте сам заявник відразу не повідомив Суд про факт виконання рішення, а зробив це лише через рік після його виконання. Втім Суд дійшов висновку, що невиконання рішення у справі заявника протягом року і майже восьми місяців означало передусім те, що держава істотним чином позбавила ч. 1 ст. 6 Конвенції її корисного значення. Суд, окрім того, зауважив, що Уряд жодним чином не пояснив причини затримки. Тому Суд постановив, що мало місце порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції. Вирішуючи скаргу п. Назарчука про порушення ст. 13 Конвенції, Суд взяв до уваги аргументи заявника, що рішення у його справі не виконувалось не з вини державної виконавчої служби чи державного казначейства. Причиною невиконання рішення була відсутність законодавчого механізму виплати такого виду грошової компенсації, яку було присуджено заявнику за рішенням національного суду (йдеться про грошову компенсацію за шкоду, заподіяну незаконними діями державного органу). Заявник вказав на відсутність у нього можливості оскаржити справжню причину невиконання рішення. Виходячи з наведених аргументів, Суд постановив, що мало місце порушення ст. 13 Конвенції. Реферативний переклад з англійської мови та опрацювання рішення здійснено у Львівській лабораторії прав людини і громадянина НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України М.Ю. Пришляк та П.М. Рабіновичем.